РУН

Акаби "віджигають": Менти махаються з ментами.

http://zakarpat.info/news/1675
http://www.podrobnosti.ua/criminal/violence/2008/02/15/496861.html

Мдя... Таких махачів Україна (та й світ) напевне ніколи не бачили.

Я завжди знав, що мєнти відморожені. Але я не думав, що вони відморожені до такої стадії:

Беркут, ДАІ, Титан, Сокіл, і на додачу ще й братки...

Суперова стаття: Європаранойя

При всьому моєму обережному ставленні до "Українського Спротиву", все ж слід відзначити одну їх бомбову статтю. Зветься "Європаранойя".

Отже:

Європаранойя.

Скотське, невдячне ставлення так-званої „європейської спільноти” до нашого народу простежується на протязі всієї історії. В ХІІІ столітті наш народ вів нерівну боротьбу проти найбільшої військової потуги тогочасного світу – монголів, вів цю боротьбу самостійно, без будь-якої допомоги ззовні. Очевидним та неспростовним є той факт, що ця боротьба нашого народу має визначальне значення для всієї європейської цивілізації, адже саме об твердині Землі Руської розбилася хвиля монгольської навали, саме тут сили орди були знекровлені та втратили свою ударну міць. В цій боротьбі загинула наша давньоукраїнська держава. Княжі тереми та величні святині Землі Руської перетворилися на руїни, серед яких зі зброєю в руках лежали тіла її полеглих захисників. Але завдяки цим полеглим русичам європейські храми та палаци змогли зберегтися до наших днів.

Саме боротьба наших пращурів дала можливість європейським народам розвивати свою культуру і цивілізацію. І жодним рицарем, жодним ландскнехтом, жодним жолнєром ці народи не допомогли нашим пращурам. Всі за клики нашого князя Данила Романовича до європейських монархів про спільні дії проти монголів були повністю проігноровані. Тогочасна європейська спільнота воліла спокійно відсидітися за плечима нашого народу. І навіть слів вдячності не почули наші пращури в ід врятованої ними Європи. Замість вдячності наша Батьківщина після кривавої боротьби проти монголів отримала ще й удар з заходу. Подібно до паскудних гієн накинулися врятовані європейці ( насамперед нинішній „адвокат” України в Євросоюзі) на наш знекровлений боротьбою народ.

Ніякої вдячності не почули українці і після битви під Хотином, в якій наші козаки під проводом Гетьмана Сагайдачного розбили турецьке військо, чим зупинили нову азійську навалу на Європу. Завдяки нашому народу та ще завдяки боротьбі балканських слов'янських народів Європа була врятована від османської інвазії. Європейські народи знову отримали можливість вільно розвивати свою культуру, вести колоніальні загарбання та й взагалі жити в своє задоволення. І знову ніякої вдячності нашому на роду за надану можливість вільно го життя. „Вдячність” європейського співтовариства сповна змогли відчути вже в наш час балканські народи. Передусім це стосується косовських сербів, у яких це співтовариство вкрало їхню батьківщину та колиску їхньої державності.

В 1918-20 рр Україна вела нерівну боротьбу за свою незалежність – боротьбу на декілька фронтів проти переважаючих в чисельності та озброєнні супротивників. Фактично, саме Національно-визвольна війна українського народу 1918-20 р.р. не дозволила більшовикам провести вторгнення в Європу. Саме силами українських військ під командуванням нашого генерала Безручка біля Варшави були розбиті ударні загони новітньої, московсько-більшовицької орди. Саме завдяки непокірним українським селянам, що до початку 1930 р.р. чинили активний спротив більшовицькій владі, старенька тітонька-Європа змогла надалі спокійно жити. Знову ж навіть слів вдячності не почули українці від європейського співтовариства за порятунок від більшовицького згвалтування. Навпаки, під час Національно-визвольної війни українського народу це співтовариство у вигляді Антанти усіляко підтримувало найлютіших ворогів нашого народу – поляків та білогвардійців. В 1933 році, коли мільйони українських дітей помирали в голодних муках, це співтовариство наче води в рота набрало, і словом не обмовившись про Українську Катастофу. Європейці спокійно їли хліб випечений з українського зерна.

В наш час це євро пейське співтовариство намагає ться нас повчати, видаючи з себе чи то адвоката, чи то опікуна України. „Що ж вложили ті опікуни у Східню Європу? Скільки своєї „шляхетської” крові пролили вони в обороні землі української перед навалою кочових орд Сходу? Проливали вони кров українську, щоб з України зробити собі публічний дім, щоб могти провадити собі тут свої хижацькі плани.” Так влучно охарактеризував ставлення європейської спільноти до нашої Батьківщини визначний діяч ОУН та талановитий український командир Михайло Колодзінський, який в 1939 році загинув в обороні Українського Закарпаття від угорських окупантів. Таке ставлення, що простежується протягом віків, лишається в сутності незмінним і в наш час. Цинічне прагнення вирішувати свої проблеми за рахунок нашої Батьківщини – основа сучасних стосунків між Україною та Євросоюзом.

Внаслідок своїх колоніальних воєн та пануючої політики лібералізму відбувається масове заселення сучасної Європи представниками різноманітних азійських та африканських народів, що перетворилися вже на таких собі „нових європейців”. При цьому „нові європейці” все сміливіше та все нахабніше починають показувати європейським „аборигенам” хто в хаті господар. Яскравим прикладом цьому є щорічні, можна вже навіть сказати традиційні, осінні погроми у Франції.

Прибуття нових мігрантів з Азії та Африки не припиняється, народжувність серед „нових європейців” стало збільшується, а народжуваність серед європейських „аборигенів” точно так же стало зменшується, що обумовлено відривом цих „аборигенів” від традиційних цінностей та заміни їх ліберальними – так званими „цінностями прав людини” . Підсвідомо європейські можновладці відчувають, що все це в недалекому майбутньому призведе до остаточної загибелі Європи. Вони починають ворушитися. Щось треба робити.

І, еврика! На південно-східних кордонах Євросоза є унікальна країна – країна, яку населяє добрий та працьовитий і водночас по дитячому наївний народ, країна, що у всі часи була для Європи надійним щитом, за яким можна було розвивати свою цивілізацію. Така країна та такий народ – неоціненна знахідка для євроспільноти, тому серед цієї спільноти виникає природнє бажання знову використати цю країну в якості щита, а вірніше сказати за сучасних умов - своєрідного фільтра, на якому будуть осідати потоки азійських мігрантів.

Ідея перетворення нашої Батьківщини на відстійник для нелегальних мігрантів, на європейський антиміграційний фільтр, на такий собі „загальноєвропейський публічний дім”, про який писав Михайло Колодзінський, набуває все більшої популярності серед сучасної євроспільноти. Втіленню цієї ідеї в життя якнайкраще сприятиме і той факт, що править в цій унікальній країн і „еліта”, представники якої за своєю поведінкою, образом мислення та цінностними орієнтирами мало чим відрізняються від працівниць вищезгаданого закладу з надання сексуальних послуг.

15 січня парламент України ратифікував дві угоди між Євросоюзом та Україною. Перша угода – це „Договір про спрощений візовий режим для певних категорій громадян України”, до яких насамперед належать: бізнесмени, можновладці , а також представники обслуговуючих їх ЗМІ. Кинувши цим „певним категоріям” кістку у вигляді спрощеного візового режиму європейські бюрократи цілком резонно сподіваються, що ці категорії громадян зможуть переконати всіх інших українських громадян в необхідності другої ратифікованої угоди – „Договор у про реадмісію (повернення) в Україну громадян, що потрапили на територію Євросоюза з території України”. Зрозуміло, що йдеться не тільки про реадмісію українських громадян, які незаконно (тобто без віз) потрапили до Євросоюза (до речі громадянам Євросоюз а для відвідин України не потрібні ніякі візи). Найприємнішим для євроспільноти є той факт, що з а цією угодю з Євросоюза можна буде вислати в Україну будь-якого нелегального мігранта! Варто буде якому-небудь китайцю або пакистанцю , післ я затримання його по ліцією, заявити , що він потрапив до Євросоза з території України, як одразу, згідно „Договору про реадмісію”, виникнуть цілком законні підстави для депортації цього мігранта в Україну.

Брюсельські бонзи не помилились у своїх сподіваннях стосовно наших „певних категорій громадян” . Одразу після ратиф ікації угод з Євросоюзом на вуха довірливих українців масово посипалась локшина. „Любі друзі” в костюмах від Кардена, вусаті націонал - демократи в коштовних вишиванках, усілякі соціологи та політологи, ну і, звісно, працівники другої найдавнішої професії, всі хором з величезним апломбом та пафосом почали пояснювати пересічним українцям „переваги” угод з Євросоюзом. Якщо „переваги” угоди про спрощений візовий режим нашим євроінтеграстам пояснити більш-менш легко – необхідно просто не згадувати, що стосується вона тільки „певних категорій”, то з поясненням „переваг” договору про реадмісію доводиться значно складніше. Пояснення „переваг” останньої угоди зазвичай обмежується якимось банальним пустопорожнім словоблуддям про: „ще один впевнений крок на шляху євроінтеграції”.

Але тут на допомогу „певним категоріям громадян” приходять напрочуд кмітливі „українські” політологи та соціологи! Виявляється, переселення на нашу землю мільйонів китайців, пакистанців та негрів сприятиме покращенню демографічної ситуації в Україні. Отакої! Виявляється, вирішити проблему зменшення населення в Україні досить легко. Необхідно просто замінити українське на селення, яке частково вимирає, частково виїхало на заробітки, на ново прибуле неукраїнське. Це, до речі, для „еліти” буде навіть економічно вигідно, адже новоприбула робоча сила буде дешевшою ніж власне автохтонна. „Еліта” в плюсах! Нікого ж не треба переконувати, що для правлячого кагалу не існує поняття „співвітчизник”, українці для них це всього лише робоча сила та електорат, як , власне, і наша Вітчизна для них – це всього лише об' єкт визиску, це такий собі прибутковий бізнес-проект.

В українській історії наші різновекторні „стратегічні партнери” вже неодноразово пробували подібним чином вирішити „демографічну проблему”, тобто проблем у надмірної, на їхню думку, наявності українців в Україні. Російська вєнценосна повія після зруйнування Січі подібним чином вирішувала „демографічну проблему”, коли заселяла спустошені козацькі землі різним и неукраїнськими колонізаторами. Про це „вирішення демографічної проблеми” Тарас Шевченко в своєму вірші „Розрита могила” писав:

„... Степи мої запродані
Жидові, німоті,
Сини мої на чужині,
На чужій роботі...”

Іосиф Сталін подібним чином вирішував „демографічну проблему”, що виникла після 1933 року, коли заселя в на місця вимерлих під час Голодомору українців переселе нців з „средней полосы”. З 1939 року подібним чином він діяв вже в Західній Україні, прова дивши так би мовити „реадмісію” українців до Сибіру та поселяючи на їхні місця „ответств енных работников ”. Поляки в 1930рр теж робили спроби „покращити демографічну ситуацію” в Західній Україні, зокрема на Волині, переселяючи на ці землі польських колоністів (в в 1943-44рр українцям довелося виправляти це „покращення”). Значно „покращити демографічну ситуацію” в Україні мав намір і Адольф Гітлер, зменшивши чисельність українського населення та заселивши українські степи переселенцями з Німеччини, Австрії, Норвегії та усілякої там Голандії.

Наші „стратегічні партнери” і в наш час не можуть змиритися з теперішньою демографічною ситуацією в Україні. Виникають все нові рецепти її „покращення”, один з яких був запропонований депутатом від фракції партії регіонів таким собі Болдирєвим. На „съезде соотечественников” в Москві народний депутат України не соромлячись заявив: „Нєабхадіма спасобствавать виєзду украінскава насєлєнія і з западних абластєй Украіни в Сібірь. Ета нє толька будєт спасобствавать вазраждєнію Сібірі, но также вастановіт культурно-етнічєскій баланс в самой Украінє”. Але ображатися на наших західних та східних „стратегічних партнерів” за їхнє щире прагнення виріш увати свої проблеми за рахунок України – це всеодно, що ображатися на китайців за те, що вони косоокі. Вся проблема в нас самих.

Позбувшись в 1991 році тяжіння над собою центральної московської комуністичної влади , місцева „українська” колоніальна адмі ністрація зірвалася з гальм – те, що до того часу стримув ало її природнє прагнення до безмежного особистого збагачення зникло. Вступивши в союз з відвертим криміналітетом, стара компартійна номенклатура підім'яла під себе все господарче життя в Україні та спрямувла на задоволення своїх особистих потреб весь її економічний потенціал. Так виникло те, що зараз прийнято називати „еліта”. Але ставши „незалежними” представники цієї постколоніальної „еліти” не змогли та й не прагнули позбутися свого колоніального походження, вони інстинктивно продовжували і продовжують шукати собі господаря та покровителя за межами України: одні – на сході, інші – на заході. Ця бидлоеліта за своєю сутністю не може мати державницьке мислення, вона нездатна ні те, що відстоювати українські національні інтереси, вона нездатна їх навіть усвідомити.

Щось подібне наша Батьківщина переживала за часів Руїни, коли після смерті Богдана Хмельницького на чолі України опинялися особи, які, за невеликим виключенням, нездатні були вести самостійни цької проукраїнської політики. „ Ще ніколи, як тоді не вийшло на поверхню хамство, демагогія й нездисциплінованість нашої провідної верстви. .. Все робили вони для себе й своєї родини... Такий Тетеря волів цілувати руки польського короля, а Іскра й Кочубей падати до ніг московського деспота, як ста ти „струнко” перед законною владою українського народу. ” – писав про часи Руїни Михайло Колодзинський .

В наш час новітні тетері, іскри й кочубеї продовжують справу своїх попередників. Вони зі всіх сил намгаються пе реконати довірливих українців в необхідності якоїсь інтеграції та входження до я когось союза. Але, якщо прихильники східної інтеграції – це відверті українофоби, яким чужим та ворожим є все українське, то апологети євроінтеграції виступають в образі таких собі українофілів. Якщо діяльність українофобів, їхня відверта антиукраїнська пропаганда пробуджує в українцях приспані національні інстинкти – прагнення об'єднання і активного спротиву ворожому тиску, то ліберальна, пацифістська демагогія, якою європаран оїки промивають мізки українцям, навпаки ці здорові національні інстинкти розмиває та пригамовує. Своїм баранячим блеянням про безальтернативність інтеграції вони сіють серед наших співвітчизників зневіру та невпевненість у власних силах.

В той час, як над нашими співвітчизниками в посольствах країн Євросоюза відверто знущаються, можновладні євроінтеграсти вводять безвізовий режим для громадян цього Євросоюза, чим у ніщо ставлять гідність свого народу. В той час, як мільйони українців поневіряються по світах в пошуках заробітку щоб прогодувати свої сім'ї, апологети євроінтеграції п огоджую ться , в обмін на обіцянки „членства”, перетворити Україну на загальноєвропейську клоаку , в якій осядуть мільйонні маси азіатів. Таке поняття як Честь Батьківщини для прихильників „членства” – порожній звук.

Тільки люди, які розуміють державу як інструмент, що забезпечує розвиток свого народу та організовує його сили на відпорність зовнішнім впливам, а не як засіб для особистого збагачення; люди, для яких національні інтереси матимуть абсолютну перевагу над особистими, і які відстоюватимуть ці інтереси, не зважаючи на будь-який зовнішній тиск; люди, для яких навіть найбідніший українець – це частина їхньої Батьківщини, а не робоча сила та електорат; тільки такі люди не допустять перетворення України на загальноєвропейський бордель. Тільки люди, що ставлять Честь своєї Батьківщини понад усе, зможуть втілити в життя Ідею, за яку мільйони найкращих синів та доньок України віддали свої життя – Ідею Великої України – держави, що своєю силою та впливовістю буде подібною до нашої давньої батьківщини – Київської Русі, держави, що стане рідною домівкою для всіх українців світу.

Пересічний українець

26.01.2008 р.

http://sprotyv.in.ua/europaranoja260108.htm
РУН

"Свобода" проти "Патріоту" чи "Патріот" проти "Свободи"?

Нещодавно в інтернеті поширились 2 цікавенькі документи:

Заява Організації „Патріот України” про розрив стосунків з ВО „Свобода”

http://www.patriotukr.org.ua/patriotukr/index.php?rub=news_w&id=260

„Свобода” versus „Патріот України”

http://www.patriotukr.org.ua/patriotukr/index.php?rub=news_w&id=256

Отож, попри всю мою симпатію до "Патріота України", його членства та ідеології, мушу дати деякі коментарі з приводу опублікованих "творінь":

1. Проблеми в партії дійсно існують. Як і існують у будь-якому формальному чи неформальному об'єднанні. Проблем нема тільки в раю/пеклі..

2. Проблеми треба вирішувати. Зовсім інша справа - як саме це робити.

3. Для вирішення проблем в партії існує цілий ряд механізмів. Це і Партійний Суд, Контрольно-Ревізійна Комісія, звернення до місцевого чи вищого партійного керівництва, партійні конференції різних рівнів, і, нарешті, з'їзд ВО "Свобода".

Коли є наявними факти протизаконних дій, тоді є процедура звернення до правоохоронних органів/судів.

І на мою думку, лише тоді, якщо всі вищенаведені заходи не допомагають, можна вдаватись до крайніх заходів типу публічних заяв.

Я, як делегат практично всіх останніх З'їздів ВО "Свобода" можу засвідчити, що на них ніхто навіть не намагався піднімати питань, згаданих у двох заявах-"наїздах". Тим більш дивним є той факт, що на цих з'їздах були присутні члени "Патріоту України", і далеко не рядові. В тому числі і був пан Однороженко, який чомусь сидів мовчки.

4. В юриспуденції існує таке поняття, як "презумпція невинності". Тобто до моменту доведення/спростування певних фактів обвинувачений/обвинувачена вважаються не винуватими.

І тому до того часу, коли факти, оприлюднених у заявах не будуть належним чином обгрунтовані і доведені, до того часу я вважатиму їх повністю/частково брехливими.

Найбільше це стосується пунктів "звинувачення" "Заяви Організації „Патріот України” про розрив стосунків з ВО „Свобода”".

5. У логіці є такий закон правильного мислення. Називається закон тотожності - в дискусії кожне поняття повинно вживатись у одному і тому самому контексті.

Тобто якщо Ви виступаєте в заяві, як заступник голови ВО "Свобода", то Ви маєте говорити про партію і її проблеми. Натомість бачимо змішування проблем партії (ВО "Свобода") і громадської організації ("Патріот України").

6. Слід розрізняти здорову критику, і критиканство. В даному випадку я бачу критиканство з незначними вкрапленнями конструктивної критики. Ось яскравий приклад критиканства ("„Свобода” versus „Патріот України”"):

"...затвердження нової партійної символіки, що, як виявилося, має єврейське походження (три пальця є одним із символів, що використовується в юдаїзмі)"

Хоча мені нинішній варіант символіки чесно кажучи, не подобається, але всьому повинні бути розумні межі. Бо з таким самим успіхом можна казати, що тризуб - то обрізана менора та іншу подібну маячню.

6. В дискусії ознакою невігластва, слабкості аргументації і власної позиції є перехід на особистості і обливання брудом. Зокрема саме до таких методів вдається автор статті "„Свобода” versus „Патріот України”" щодо Олега Тягнибока.

7. Є певні факти. І коли їх свідомо неправильно інтерпретують і перекручують, то це є ознакою того, що автор хоче ввести читачів в оману. Тобто обманути з певною корисливою метою.
РУН

„Випендрювання”, сучасність і казка про царівну-жабу.

Мабуть, всі задумувались, чому сучасні молоді сім’ї так часто і швидко розпадаються? Я спробую охарактеризувати один з факторів, який, на мою думку, є одним із найголовніших факторів при розпаданні нинішніх подружніх пар.

Отож, чому сім’ї минулих століть, зрештою кількох минулих десятиліть були набагато міцнішими, ніж тепер? В попередні роки, на відміну від епохи капіталізму був відмінним сам підхід до формування подружжя.

Коли хлопець зустрічався з дівчиною, то її зовнішні риси були насамперед природніми, такими, якими вони є насправді. Особливості характеру теж не були секретом, оскільки населення попередніх епох жило, як правило в селах і невеликих містечках, і достоїнства і/або недоліки тієї чи іншої людини були видні, як на долонях. Такого явища, як „випендрювання” просто-напросто не існувало, бо громадська думка все дуже швидко ставила на свої місця. І тому відносини між хлопцем і дівчиною були, якщо можна так сказати, природними і відкритими.

Це значною мірою допомагало ще до одруження уникнути багатьох незручностей і непорозумінь. Вступаючи в шлюб, молодожони розцвітали у зовнішньому і внутрішньому плані. І цим самим вони отримували емоційний „плюс”. Яскравим підтвердженням цьому є казка про Царівну-Жабу.

Абсолютна більшість людей сприймає казки буквально, сприймає, як якусь вигадку тощо. Але, як на мене, якщо подивитись глибше, то передача їх змісту впродовж багатьох поколінь змушує задуматись. Саме ця „передаваність змісту” означає їх архетипність, тобто першопочатковість, загальність, символізм, закодованість, що лежить на підсвідомому рівні.

Повертаючись до казки про Царівну-Жабу слід сказати, що там символічно показано шлюб у розумінні наших предків. Шлюб був межею. Межею, яка розділяла життя. І вона перетворювала минулий, гірший стан у ще кращий – фізично (згадайте, що саме після одруження Жаба перетворилась в красуню-царівну), і внутрішньо (перетворення з „дурня” у воїна).

Проте з розвитком міст традиційне суспільство поступово занепадало, що й відображалось у взаємовідносинах між представниками двох статей. Фактор громадської думки у великому місті фактично зникав. З’являлась певна невизначеність, і невідомість. Людина, яка живе в одному місті могла просто-напросто не знати іншої, що жила теж у цьому місті.

Плодами цієї невизначеності і невідомості вдало скористались ділки-капіталісти. Почали масово з’являтись засоби косметики, парфуми, красивий одяг тощо. Це підкріплювалось, і підкріплюється дотепер масовою рекламою. На перший погляд, можна спитатися, яке це має відношення до теми взаємовідносин між статями? - А безпосереднє.

З появою цих засобів, людина стала „покращувати” себе зовні. Наприклад, одна й та сама дівчина в модному одязі, з тоннами „штукатурки”, помади виглядає ефектно. Але варто їй залізти в душ, і з’являється зовнішньо інша людина. Як правило, цей природній вигляд відрізняється в гіршу сторону від „заштукатуреного”. І тому використання косметики є обманом насамперед не інших, а себе. Бо людині лише здається, що вона стала красивішою, досконалішою, а насправді цю „досконалість” можна знищити за кілька хвилин...

Слідом за „випендрюванням” зовнішнім, фізичним в сферу людських взаємовідносин капіталістичної епохи ввійшло „випендрювання” внутрішнє, духовне. Йдучи на побачення, і хлопець, і дівчина до нього готуються зовнішньо (щоб якнайкраще виглядати), і внутрішньо (що такого сказати, щоб сподобатись). На самому побаченні обидвоє витягають з себе останні соки, щоб здатись ліпшим, ніж це є насправді. Високі, чемні слова, показна ввічливість, подарунки, розповідь про свої реальні та ілюзорні „подвиги”, хвалькуватість стали атрибутом практично кожної близької зустрічі хлопця з дівчиною.

При цьому двоє у привабливих тілесно-душевних масках обдурюють один одного, більшою чи меншою мірою усвідомлюючи це.

І ось наступає пора одруження. Після цього позитивний образ партнера часто руйнується. І з психологічної точки зору це пояснити дуже просто. Дошлюбний образ (гештальт) сучасної людини – штучний, оманливий вкарбовується у підсвідомість партнера. І він є для підсвідомості кращим за природній, справжній, який розкривається після весілля, у домашніх умовах. В результаті ілюзія зникає. У підсвідомості виникають негативні емоції, спричинені переходом від умовно кращого стану до умовно гіршого стану.

Якщо оперувати термінологією вищезгаданої казки, то після шлюбу в капіталістичному суспільстві лже-царівна передворюється у жабу, а лже-лицар – у дурня. Тобто ситуація міняється в абсолютну протилежну сторону, ніж це було у традиційному соціумі.

Саме це і спричиняє таку печальну статистику кількості розлучень у сучасних сім’ях. Розчарування в підсвідомих образах спричиняє такий заряд негативу, що в результаті часто призводить до розриву стосунків. І тому лише коли зміниться суспільна психологія, коли на зміну капіталістичній моралі прийде нова мораль (а нове, як кажуть - це добре забуте старе ;) ), лише тоді сімейні відносини перейдуть у здоровий стан.

І Бог їм суддя!

Нещодавно мені довелося прочитати книгу одного з чільних західноукраїнських рухівців про події кінця 80-х – початку 90-х.

Після прочитання книги моє певне захоплення тими подіями (яке було раніше) фактично зникло, я зрозумів, чого не вдалась тоді революція. Бо цей рух очолили націонал-ліберали з всіма випливаючими з цього наслідками.

Опортунізм, угодовство, половинчастість, пристосуванство, зрада нації – це неповний набір їх характеристик. Замість того, щоб був рух за національне визволення, революцію, це був рух „за перебудову”. А перебудова, як відомо – це черговий компартійний термін, запущений в ті роки в маси, так само, як колись запускались гасла „комунізм”, „розвинутий соціалізм”, „розвінчання культу особи”...

Замість того, щоб виступати за незалежну, самостійну Україну, чільники НРУ виступали спочатку за перетворення СРСР в „союз”, конфедерацію держав, а лише згодом їх гаслами стала самостійна Україна...

Рух активно співробітничав з „хорошими” „демократичними” комуністами на відміну від „поганих” комуністів-ортодоксів. Часто виходила така ситуація, що „хороші” комуністи діставали свої виборні посади за підтримки „опозиції”. Коли член компартії вступав до „НРУ за перебудову”, опозиційних громадських організацій, то він демократ, він добрий. Рухівці не розуміли, чи не хотіли розуміти, що комуністів, номенклатурників нема „хороших” чи „поганих”, а є червона зараза, яку треба гнати з своїх посад чітко і рішуче.

Яскравий приклад – керівник однієї з крайових організацій НРУ жалкує, що пам’ятник Лєніну в обласному центрі „так нахабно було понищено”...

І дике задоволення від того, що совки йшли на поступки, кидали посади рухманам, дозволяли заходи… І це давало свій результат. Революційне напруження спадало, керівники нацдемів – задоволені, комуна – теж, для народу все спускали на гальмах...

Тодішні рухівці, як на мене, ще тоді здійснили багато антинаціональних заходів. Торочили про міжнаціональну терпимість і дружбу, вшановували пам’ять полеглих жидів, а згодом, через кілька років живі жиди захоплювали посади в державі. Саме рухівці на чолі з Чорноволом запропонували федералізацію української держави...

Хто ж очолював тоді націонал-лібералів? Це або колишні дисиденти, в яких режим фактично вбив почуття рішучості, і інтелігенція, яка перефарбувалася. Якщо вчора письменник славословив совок типу „Трактор в полі дир-дир-дир – ми за мир”, то в кінці вісімдемятих – початку дев’яностих років ХХ століття він став пропагувати демократію, сповідувати національні принципи тощо...

Результатом тих подій стало те, що революційний запал народних мас був керівниками (псевдо)опозиції загнаний у мирне, еволюційне русло. Це насамперед стало вигідним колишній номенклатурі, яка, почувши, звідки віє вітер, інкорпорувалась в ряди Руху, перефарбувалась в демократів, і, фактично нічого не втративши, і залишилась при владі.

В результаті, на жаль, як казав один з осіб, які в той час були нагорі – маємо те, що маємо... І Бог їм суддя!
благородство (Д.Донцов), Мудрість, мужність

Знавцям англійської

Знавцям англійської, які хочуть розважитись і не тільки.

Ось надибав за порадою однієї викладачки на одну цікаву штуку.

Зветься "iGod" ("яБог"). Досить цікава модель чату зі штучним інтелектом.

Робот з тобою говорить на англійській. До речі, досить вдало йому це виходить.

http://www.titane.ca/igod/

Для того, щоб сервіс відкрився необхідно мати на комп'ютері встановлений флеш-плеєр.
РУН

Художник- геній Іван Марчук. Відверто про життя українців і України

Цікаве інтерв'ю

http://ua.glavred.info/archive/2007/11/08/121251-0.html

"Український художник і скульптор Іван Марчук потрапив до сотні геніїв сучасності. У рейтингу всесвітньої консультаційної компанії "Creators Synectics", опублікованому щоденною британською газетою "Daily Telegraph" Марчук посів 72-гу позицію."
РУН

Міністерство антиукраїнських справ і його пташенята

http://www.run.org.ua/content/view/834/33/

Цікавою особливостю держави під назвою "Україна" є тотальний терор влади проти проукраїнських сил, і, навпаки, потурання українофобам. В той час, як лунають заклики до федералізації, відокремлення окремих регіонів від України, плюндруються пам'ятники українським героям, проходять відверто антиукраїнські заходи, то влада мовчить та навіть їх захищає. Коли патріоти стають проти антиукраїнських сил, то їх, українців, затримують, б'ють, судять і т.д.

Ключовим засобом у терорі проти державницьких сил є МВС - Міністерство Внутрішніх Справ. Проте, на мою думку, його доцільніше назвати міністерством антиукраїнських справ. 99,9% його ганебних і протизаконних вчинків залишаються непокараними. Якщо і є якась резонансна справа щодо "правоохоронців", яка попахує криміналом, то мєнти обмежуються "службовим розслідуванням" і "дисциплінарним стягненям". В цій сфері - кругова порука. Міліціонер, суддя і прокурор прикривають одне одного. Їх прикривають вищі ешелони влади. Ні за правління "поганого" Кучми/Януковича, ні за правління "хорошого" Ющенка чи будь кого іншого терор проти українських націоналістів не припинявся.

Головним засобом проти українських патріотів був, є, і, за цієї влади буде такий собі "спецпідрозділ" "Беркут". Багато хто вважає його своєрідним "спецназом". Я - ні. Спецназівець - це передусім воїн, значною мірою лицар. Про беркута цього не скажеш - нахабна пика, впевненість у своїй безкарності проти мирного населення, хамство, "нарваність". "Беркут" б'є і старих, і малих, і жінок, і дітей. Їм кажуть "фас" - "беркутівці" кидаються. Це - типовий приклад бандита, а не справжнього правоохоронця. На мою думку, це законне озброєне бандитське угруповуванння потрібно розформувати. І чим швидше, тим краще. Бо вони компрометують не лише самих себе, а насамперед Україну на міжнародній арені.

Хронологія подій.

18 липня 1995 року - "чорний вівторок". Під час похорону Патріарха Володимира спецпідрозділ "Беркут" здійснює побиття учасників похоронної процесії - мирян, священників Української Православної Церкви Київського Патріархату, членів УНСО. За деякими даними було вбито 2 людей. До цих пір нікого з так званих правоохоронців не покарано.

9 березня 2001 року. Побиття спецпідрозділом "Беркут" учасників акції "Україна без Кучми". Масові затримання членів УНСО, ГКО "За Правду!" і простих українців. Унсовцям "впаяли" різні строки по кримінальних статтях. Натомість безпосередній керівник цієї міліцейської розправи над українськими патріотами - заступник начальника ГУ МВС в місті Києві Олександр Савченко пішов на підвищення. Отримав звання генерал-майора міліції, очолив Департамент адміністративної служби МВС. Вже за "демократичної влади" Ющенко призначив його заступником міністра внутрішніх справ Юри Луценка. До недавнього часу цей україножер перебував на посаді начальника Департаменту Державної Служби Охорони. Що ж, коментарі зайві.

5 вересня 2006 року - в Чернігові представники "правоохоронних органів" та півтора десятка бійців загону „Беркут” із застосуванням сили та спецзасобів затримали 27 активістів Молодіжного Націоналістичного Конгресу. Затримані протягом усієї акції не вчиняли жодних протиправних дій, натомість були змушені близько 15 хвилин пролежати на бруківці, після чого були доставлені до Чернігівського МВ УМВС. Еменківці всього-навсього захищали Катерининську церкву від вітренківців і УПЦ Московського Патріархату.

14 жовтня 2006 року - спецпідрозділи МВС за наказом Луценка блокують Майдан Незалежності, і не дають ветеранам УПА та їх прихильникам пройти маршем по центральній вулиці української столиці - Хрещатик.

4 листопада 2006 року. ЄСМ організовує "Імпєрскій Марш" у Києві. Їх охороняють спецпідрозділи міліції, зокрема "Беркут". Націоналісти перешкодили антиукраїнським силам пройтися по Хрещатику, і результат - 38 українських патріотів затримано так званими "правоохоронцями", 1 - поранено. Звинувачення - "нецензурна лайка".

9 березня 2007 року - "Беркут" організовує побиття молодих націоналістів біля пам'ятника Шевченку у місті Києві. Кількох патріотів затримують.

16 березня 2007 року - після концерту гурту "Тінь Сонця", який грає козацький рок, "Беркут" арештовує за стандартним обвинуваченням - "нецензурна лайка" десятки патріотичної молоді.

28 квітня 2007 р. - День Дивізії "Галичина". "Беркутом" затримано біля сотні членів УНТП та їх прихильників. Всім інкримінують "Злісну непокору".

27 травня 2007 року - "Беркут" без жодної адекватної причини б'є фанатів ФК "Динамо" (Київ), які, як відомо, національно свідомі патріоти. Затримано 22 людини. Ця подія сколихнула всю країну. Але обійшлося "службовим розслідуванням", яке "виявило, що в цілому дії співробітників міліції відповідали закону, однак в окремих випадках працівники органів внутрішніх справ діяли не адекватно сформованій ситуації."

У неділю 19 серпня 2007 року в Одесі працівниками МВС були незаконно затримані та жорстоко побиті агітатори від ВО "Свобода", у тому числі кандидат у народні депутати від об'єднання Георгій Содоль та активіст партії Олексій Бетеня.

21 серпня 2007 року в Луцьку міліціонерами були незаконно затримані агітатори від ВО "Свобода", міліція вимагала у них "посвідчення агітатора" та незаконно перешкоджала здійсненню агітації.

28 серпня 2007 р. на виборчий штаб Всеукраїнського об'єднання Свобода у м. Києві було здійснено напад групою працівників відомства Цушка при силовій підтримці спецпідрозділу "Беркут".

2 вересня 2007 року - за мовчазної згоди одеської міліції українофобами з "Єдінава Атєчіства" було побито більше 20-ти людей, учасників пікету ВО "Свобода" проти відкриття у місті пам'ятника цариці Катерині.

14 жовтня 2007 року - Марш УПА. Ситуація аналогічна минулорічному. Мєнти фактично унеможливили героям Української Нації, ветеранам ОУН-УПА та їх прихильникам у ювілейний - 65-й рік з дня створення Української Повстанської Армії пройти по Хрещатику.

27 жовтня 2007 року - за потурання міліції у місті Одесі відкривають пам'ятник імператриці Катерині Другій. Заарештували 10 активістів різних патріотичних сил, які протестували проти відкриття пам'ятника. Їх звинуватили у "порушенні громадського спокою".

4 листопада 2007 року - "Беркут" із застосуванням сили запроторює 25 молодих націоналістів в автозак, які намагалися перешкодити пройти ході-маршу під прапорами Російської імперії по вулиці Трьохсвятительській. Після цього антиукраїнські сили спокійно пішли далі. Говорять свідки:

"Хлопці співали державний гімн, стоячи у лаві під державним прапором. Не нападали на старих, взагалі ні на кого, і висунули цілком справедливі вимоги - зняти імперський прапор. Православна хода може йти, антиукраїнська - ні..."

"У цьому автозаку хлопців повезли до Шевченківського РУВС. На наше питання "Куди ви їх везете?" мєнтяра з автозаку пожартував: "В Бабій Яр, расстрєлівать"."

"В автозаку, який явно не розрахований на 25 чоловік, не було чим дихати зовсім! Ми були закриті і їхали в ньому так, ніби це везуть якихось тварин для подальшого забою."

"Те, що коїлось з іншими патріотами, важко передавати на словах. Нас нещадно били, принижувала. Всім нам погрожували фізичною розправою, обіцяли, живими не випустити. Погрожували навіть розправою з нашими батьками.

Найбільше, що запам’яталось, - коли хлопчину завели, кинули на підлогу, почали його бити. Він навіть не плакав, тримався по-патріотськи - мужньо. Ми кричали: "Що ви робите, схаменіться!". Натомість чули: "А, і хулі ви там робили?!". Потім хлопчина отримав удар бєрцом по обличчю і втратив свідомість... Медична допомога надана не була.

Багатьох поклали обличчям до землі, і в такому положенні, по-звірячому їх били ногами. Один з "беркутів" витягнув у хлопчини з кармана 50 гривень (мабуть влада мало платить!!!). Сліди побоїв є у всіх.

Після цих катувань нас по одному почали відводити на такі процедури, як зняття відбитків пальців, фотографування. Переписали IMEI коди наших телефонів. Один із оперативників, сказав що ми усі тепер будем на обліку в СБУ. Після цього нас тримали в камері попереднього утримання. Кожного викликали і наказували підписувати протоколи про адміністративні порушення, не даючи навіть ознайомитись з їхнім змістом!!! Усім "шили" 173 статтю (нецензурна лайка в громадському місці). Багато хто піддався на тиск, і підписав їх."

"Опівночі того ж дня нас усіх відпустили (окрім двох!), зі словами "Тут ніхто нікого не бив, все харашо"."

Наступного дня, в понеділок відбувся суд над 2-ма націоналістами - Сергієм "Сполохом" (Голова Київської міської організації "Патріот України") і Володею "Гуманістом" (знаю добре обидвох хлопців, і нічого сказати поганого про них не можу). Суд відбувся в кращих традиціях радянської системи 5 хвилин - вирок - автозак - спецрозподільник. Впаяли 3 доби за «дрібне хуліганство». На засідання не були допущені адвокат обвинувачених, представники ЗМІ та свідки.

А хто ж ухвалював цей вирок? - суддя Ірина Саприкіна. Хто ж це? Всі, напевне, пам'ятають справу 2004 року про закриття газети "Сільські вісті" нібито за антисемітизм і розпалювання міжнаціональної ворожнечі (причина - публікація статтей Василя Яременка "Міф про український антисемітизм" і "Євреї в Україні сьогодні: реальність без міфів"). Саме ця одіозна особа-заступник голови Шевченківського районного суду і ухвалювала тоді цей вирок. Найцікавіше, що ні вона, ні згадуваний вище пан Савченко, ні будь-який інший українофоб не злетіли зі своїх посад по приходу "демократичної помаранчевої влади"...

Практика "п'ятихвилинок" на рішення суду не стосується лише Саприкіної. Така практика існує і в інших регіонах країни. Так, 29 серпня 2007 року, в місті Луцьку відбулося судилище над 82-річним пенсіонером, ветераном війни, Коханюком Констянтином Микитовичем за те, що він, патріот, відстоював право українців ходити в місті вулицями з українськими, а не комуністичними назвами. Він захищався від жіночки-українофобки. В суді так само, за 5 хвилин без свідків, ЗМІ, адвоката зачитали вирок - 51 гривня штрафу...

Що ж, ми бачимо, що держава абсолютно не дбає про захист українців, про патріотизм, а, навпаки, його придушує. Як кажуть, поки грім не гримне, мужик не перехреститься. Аналогічна ситуація відбулась недавно в Україні. ЄСМ сплюндрувала національні символи на Говерлі. Згадаймо, що 4 листопада минулого року їх не затримували, а затримували тих, хто виступав проти ЄСМ.

Тільки після випадку на Говерлі влада схаменулась. Але, видно, що або схаменулась ненадовго, або взагалі - лише вдавала, що схаменулась. Події 4 листопада нинішнього року - яскраве підтвердження цьому...

До боротьби!

Bureviy, РУН